Дякуємо кожному герою, який зараз дає нам можливість жити у нашому спокійному місті!!!
А ця війна не перший вік,
Мов Бог щораз кує тут душі,
І кожен український чоловік
Відстоювати землю свою мусить!
А ця війна уже не раз,
Вказала велич українського народу.
Та може прийде вже той час,
Коли боротись не потрібно стане за свободу?
Коли за руку піде батько й син
Життям своїм щасливим просто жити,
Не засинати кожен сам один:
Батько – в окопі, а дитя – по світу?
Чи мати хустки чорної не вдіне,
Бо син поліг на полі бою?
І не заплаче більше жодна молода дівчина,
Що вже тепер на небі її славний воїн?
Коли настане вже для нас та мить,
Де можна вже простим життям пожити,
Коли вже більше серце не болить,
Де можна мріяти, де можна без вагань любити?
Коли, мій Боже, ти ж скажи?
Дай знак, щоб віру в серці мати.
Хоча б на вушко підкажи,
Як спокій в серці зараз зберігати?
Не можу я, нажаль, пізнати план,
Чому це з нами так щораз буває?
Чому щораз кожна така війна
До себе лиш найкращих забирає?
Не можу зрозуміти я чому,
Чому така у українців доля,
Про це відомо лиш Тобі, напевно, одному,
Бо на усе це є твоя, мій Боже, воля!
А ця війна не перший вік,
Мов, Бог щораз, кує тут душі..
Та Віра й Воля вже у нас в крові,
Тому за неї ми боротись мусим!
Вірш написала практичний психолог УВКУ ДТЕУ Боринська Євгенія